Іван Нерубайський

 

Наше сонячне Тальне

 

Кілька штрихів до літературного портрета міста

над Гірським Тікичем і Тальянкою

 

      Чи є щось для людини святіше й дорожче, як рідний край, земля її батьків, дідів і прадідів? Це, звичайно, риторичне запитання. Тому що де б ми не були, куди б не їздили, завжди поспішаємо додому, до рідного порогу. Ця життєва істина відбита і в народній мудрості: «Кожному мила своя сторона», «Кожна травичка на своєму корені росте», «За рідною землею і в небі скучно»…

      І ви, шановні тальнівці, ще раз переконаєтеся в цьому, коли перегорнете сторінки поетичної збірки «Уклін святині отчого порогу». Адже лейтмотивом її якраз і є любов до рідної землі, до колиски дитинства – міста, до якого, за висловом одного з авторів, «серцем прикипів».

      «Уклін святині отчого порогу» – це перша поетична колективна збірка про древнє і славне містечко Тальне, що розкинулося на крутих берегах Гірського Тікича й Тальянки на Черкащині, в самому центрі матері України. Це перша спроба створити узагальнений поетичний образ малої батьківщини, яка мила серцю не тільки авторам віршованих рядків, а й усім, хто народився, виріс чи хоч трохи жив у цьому неповторному, благодатному краю. У різні часи його обживали буго-дністровці, трипільці-орії, черняхівці, русичі, козаки-українці. Та всім їм священне ім’я – хлібороби. Голос далеких предків живе в наших душах, у нашій крові. І лягають на папір поетичні рядки…

      Вірші, вміщені у збірці, написані за роки останнього півстоліття. Їх автори – не професійні літератори, а вчителі й журналісти, інженери й працівники культури, яких об’єднує любов до художнього слова. Хтось із них краще, хтось гірше володіє рідною мовою, основами віршування. Проте ми не будемо вдаватися до ідейно-художнього аналізу, говорити про єдність змісту і форми цих творів. Дай їм сам оцінку, шановний читачу. Але не будь надто прискіпливим. Адже добре вже те, що писали ці вірші твої земляки – люди, які не байдужі до історії рідного краю, його сьогодення і майбуття.

      На жаль, не кожен з них потримає цю книжку в руках, порадіє й за себе, й за інших, бо дехто вже відійшов у вічність. Однак у своїх віршах вони залишили часточку свого серця і, сподіваємося, завжди будуть нашими сучасниками.

      Безумовно, далеко не все, написане про Тальне, знайшло своє місце у збірці. Щось не вдалося віднайти, від дечого довелося відмовитись через його недосконалість, низький художній рівень. Та й, зрештою, це лише збірка віршів. А в нас є сподівання на те, що згодом зможемо підготувати до друку книгу, до якої увійшли б кращі, вибрані твори наших краян будь-яких родів і жанрів. І тоді читач ширше ознайомиться з творчістю своїх земляків.

      Щоб поставити всіх авторів у рівні умови, упорядники книги головним критерієм послідовності розташування віршів обрали не художню вартість твору, а дату його написання. Скажімо, поезія «Вечори кохання» відкриває збірку, саме тому, що була написана ще в 1955 році й виявилася першою про Тальне, яка збереглася.

      До речі, не можна не помітити, що більшість віршів написані в 1965 або в 2000 роках. Та це й не дивно. Адже в середині шістдесятих років минулого століття після кількарічної перерви було відновлено Тальнівський район і вихід районної газети, а на межі тисячоліть жителі нашого міста святкували 850-річчя Тального.

Власне, ці події і спонукали багатьох наших земляків до творчості.

      Якщо глянути на жанрове розмаїття поезій, то й за тематикою, і за якістю почуттів вони різні. Зокрема, є твори громадянського, філософського звучання, є й особиста, тобто інтимна, лірика, але найбільше – пейзажної. Певне, чарівність тальнівської природи надихає поетичну душу на творчість.

      Можливо,  вихід у світ цієї книжки, яка з’явилася за сприяння Тальнівської міської ради, також розбудить у комусь творчий талант і на літературному небосхилі нашого краю з’являться нові імена.


Іван Нерубайський

 

Тальне, Тальянка, Тальянки

 

«Тальне, Тальянка, Тальянки», –

Звучить у нашім краю.

І так не рік, не два –

Віки цей корінь їх єднає.

 

Що означають ці слова?

Цікаво, певно, знати.

Давайте мовнії дива

Попробуєм пізнати.

 

Тому послухайте мене

Й на вус собі мотайте,

Чому ж це місто в нас – Тальне?

Отож, запам’ятайте,

 

Що значить «талъ», «тальянъ», «тальникъ»,

Звідкіль, яка їх доля.

Їх нам татарин - кочівник

Приніс з чужого поля.

 

І «талъ», «тальникъ» –  то є верба.

«Тальянъ» –  рибацька сітка.

Цього не знали ви хіба?

Говорить Даль1 це чітко!

 

І в цьому доля правди є,

Бо і селу, і місту

Єдина нитка корінь в’є,

Поєднує їх тісно.

 

Ця нитка – річечка дзвінка,

Що Тальна називалась.

Вона до Тікича втіка,

Між вербами сховалась.

 

А «таль» із знаком із м’яким

Вже має кілька значень.

Одне із значень є таким,

Як ось словник тлумачить:

 

 

 

 

«Талець» –  це «ключъ», «родникъ», «живецъ» – 

Джерельця та потічки,

Що шлях шукають навпростець

До більшої десь річки.

 

Ще «таль», «талье» і «талина» – 

Відталь або відлига,

Що їх породжує весна –

І ріки у розливах.

 

Мабуть, від назв цих і дали

Ріці наймення люди

Й на берегах її звели

Житло собі повсюди.

 

Одначе, й інші є думки,

Бо «таль» –  іще й «застава».

І хтось з легкої взяв руки

На слово це поставив.

 

«Залогъ», «заложникъ» –  справді «таль»,

«Заручник», «заставляти» , –

Пояснює той самий Даль.

Та логіку слід мати,

 

Бо щось не в’яжуться тоді

Три назви між собою,

І їм уже не по путі –

Заручнику з вербою.

 

І врешті, версія така:

У німців «таль» –  долина.

А ви вже думайте, яка

З глибин віків нам лине.

 

Та хоч можливості й малі

В нас істину пізнати, –

Любов до рідної землі

У серці треба мати.

 

         1999 р.

 

 

1Даль Володимир Іванович – мовознавець, автор «Толкового словаря живого великорусского языка», що вперше вийшов у світ у 1863 – 1866 роках

 

 

 

 

 

Іван Нерубайський

 

 Рідне місто моє

 

 

Із прадавніх віків

Між крутих берегів,

Де у Тікич впадає Тальянка,

Де вода камінь б’є,

Рідне місто моє

День за днем зустрічає світанки.

 

Колись русичів шлях

Тут проліг у полях:

На Синюсі – орда, бузувіри.

Коні падали з ніг,

Був потрібен нічліг –

І ось місце звабливе зустріли.

 

Кругом – верби, тальник.

Зупинивсь провідник.

Князь промовив до воїв словами:

– Місце тальне, ріка

І долина гірська…

Закладемо тут місто ми з вами!

 

Перемогу здобув

 І про таль не забув:

Як верталась дружина додому,

То в долині ріки

Зостались на віки

Жити русичі тут, у Тальному.

 

Як давно це було!

 І багато стекло

З того часу водиці до моря.

Крізь століття буття

 Вирувало життя –

Роки радості, щастя і горя.

 

Скільки зборено орд!

Нездоланний народ

Славив землю свою ратаями.

І вставало Тальне,

Розвивалось Тальне,

Квітувало садами й гаями.

 

Із прадавніх віків

Між крутих берегів,

Де у Тікич впадає Тальянка,

Де вода камінь б’є,

Рідне місто моє

День за днем зустрічає світанки.

 

           1995 р.